Танцюючи під повним місяцем (2002)

Меггі Веббер, професорка університету, переживає глибоку особисту кризу: її чоловік Том покинув її після 25 років спільного життя. Відчуваючи себе покинутою та розгубленою, Меггі вирішує взяти річну відпустку, щоб знайти спокій і новий сенс у своєму житті. Вона повертається до Медвежого озера — місця, яке колись стало свідком найщасливіших моментів її юності. На цьому затишному озері Меггі провела незабутнє літо з Патриком Флемінгом — чоловіком, якого вона колись безмежно любила. Але життя розлучило їх, і з тих пір вони не мали жодного контакту. Приїхавши в містечко, вона виявляє занедбаний танцпол «Повна луна», який свого часу був серцем місцевих розваг та романтики. Захоплена ностальгією, Меггі вирішує відновити цей заклад. У процесі реставрації їй допомагає Джон — син Патрика, який дивним чином нагадує свого батька. З кожним днем їхня співпраця стає все ближчою та інтимнішою; між ними виникає особливий зв’язок, що пробуджує в Меггі забуті почуття. Завдяки Джонові вона починає відкривати для себе нові грані щастя та любові. Проте минуле не відпускає героїню легко: старі рани заважають їй зробити крок уперед. Історія стосунків між Меггі і Патриком поступово постає перед очима глядача через флешбеки: моменти радості та смутку, перший поцілунок на березі озера і обіцянки назавжди залишитися разом. Невдовзі маленьке містечко також стикається зі своїми проблемами — економічними труднощами і браком інтересу до традиційних святкових заходів. Реставрація танцпола стає символом відродження не лише для Меггі, але й для всієї громади. Містяни знаходять втрачене бажання жити повноцінно і згуртовуються навколо цієї справи. Однак у міру того як будівництво наближається до завершення, старі спогади про Патрика починають терзати душу Меггі. Чи готова вона знову впустити кохання у своє життя? І чи зможе воно стати таким же яскравим і чудесним як те літо багато років тому? Досліджуючи теми втрати й відновлення, фільм запрошує глядачів у подорож емоційної трансформації героїні через призму пам’яті та надії на краще майбутнє. Ставлення людей до минулого викликає запитання про те, чи дійсно ми можемо позбутися тягаря наших спогадів або навчитися жити з ними так, щоб вони стали частиною нашої історії незалежності та сили духу.