Поховайте мене заживо (2009)

У маленькому містечку, загубленому серед зелених пагорбів українського села, живе старий чоловік на ім'я Григорій. Він був відомим у своїй окрузі не лише завдяки своїм життєвим історіям, а й через свій незвичайний підхід до смерті. За кілька місяців до свого 75-річчя, Григорій вирішує організувати свої власні похорони — так, щоб насолодитися останнім прощанням із друзями та родиною ще за життя. Григорій запрошує всіх бажаючих на цей захід, сподіваючись створити неповторну атмосферу: він планує украсити свою домівку квітами, приготувати улюблені страви і навіть запросити місцевого музиканта для виконання пісень. Слухаючи його плани, односельці спочатку сміються, але з часом цікавість перемагає скептицизм. Чутки про ці дивні похорони швидко розповсюджуються по всьому місту. З наближенням дати святкування все більше людей починають готуватися до заходу. Хтось приносить традиційні страви для спільного застілля, хтось виготовляє плакати з жартами про Григорія, а інші взагалі починають шити костюми для цього особливого випадку. На фоні звичайних буденних справ село наповнюється очікуванням. День "похорон" нарешті настає. Село перетворюється на справжнє свято — вулиці заповнені людьми, які прийшли віддати належне своєму другові. Григорій вбраний у кращий костюм і сидить у спеціально прикрашеному кріслі посеред двору свого дому. Його серце радіє від того, що всі присутні згадують його не зі сльозами на очах, а з усмішками та веселощами. Протягом дня люди діляться спогадами про Григорія: хто як зустрічав його доброту та гумор; хтось згадує незабутні вечори за картковими партіями або пожартувавши про те, як старий чоловік вперше навчив їх кататися на велосипеді. Усі усміхаються і сміються разом із ним. Однак за веселістю прихована глибока філософія життя і смерті: чим більше часу проходить під час святкування, тим більше люди розуміють цінність моментів радості і дружби. Навіть сам Григорій стає свідком того, як його рішення об'єднало громаду і надало їй можливість разом згадати важливість взаємопідтримки та любові один до одного. Коли вечір опускається на село і фейерверки запалюють нічне небо яскравими барвами, стає зрозуміло: життя триває попри смерть. І хоча Григорій знає — рано чи пізно цей день прийде і по-справжньому доведеться прощатися — сьогодні він вдячний за кожну мить проведену разом з тими, кого любить. Та ця подія змінює не лише Григорія; вона залишає відбиток у серцях людей навколо нього та пропонує новий погляд на те, що значить жити по-справжньому — насолоджуватися кожним моментом життя та пам'ятати про тих, хто поруч. Ця історія стає символом вічної боротьби між життям і смертю — десь глибоко в серцях кожного героя розквітає нова сила продовжувати жити далі з натхненням та радістю. Цей незабутній день залишиться в пам'яті кожного учасника назавжди...