Все ще Елліс (2014)

Еліс Хауленд — визнана професорка лінгвістики, чий розум наповнений тисячами слів і мовних конструкцій. Вона завжди була впевненою у своїй професії, захоплюючись мовою як мистецтвом спілкування. Успішна кар'єра, щасливе сімейне життя та троє дорослих дітей — здавалося б, у неї є все. Але одного дня Еліс починає помічати дивні зміни у своєму мисленні. Спочатку це дрібниці: вона забуває ім’я знайомого або не може згадати просте слово під час лекції. З кожним наступним днем проблеми посилюються; загублені слова переходять у плутанину думок. Еліс лякається, коли зрозуміє, що за цим стоїть щось більше ніж просто стрес чи втому. Коли неможливість висловити свої думки перетворюється на справжню катастрофу, жінка звертається до лікарів. Діагноз шокує: ранні ознаки нейродегенеративного захворювання. Для Еліс це означає не лише боротьбу зі своєю недугою, а й відчайдушну спробу врятувати свою ідентичність. Сім’я та колеги намагаються підтримати її в цій складній ситуації. Чоловік Еліс, люблячий та розуміючи її страхи, стає опорою в ці важкі часи. Її діти також допомагають; вони проводять час разом, згадуючи старі історії та граючи в мовні ігри, щоб підтримати мову їхньої матері. Однак поступове руйнування її пам’яті веде до внутрішнього конфлікту: як прийняти той факт, що її робота та безмежна пристрасть можуть бути втрачені? Незважаючи на всі труднощі, Еліс вирішує боротися за кожен момент свого життя. Вона починає вести щоденник — не лише для фіксації своїх думок про події дня, але й для того, щоб залишити слід для майбутніх поколінь. Якщо раніше слова для Еліс були лише інструментом викладання та дослідження, тепер вони стають ключем до самовираження і розуміння самого себе. Вона дізнається про силу метафор та образів; навіть через туман невизначеності вона знаходить нові способи комунікації із близькими людьми. Паралельно з особистими випробуваннями розгортається і більш широка соціальна проблема: суспільство ставиться до людей з подібними хворобами по-різному — від співчуття до стигматизації. Еліс стає ненавмисною активісткою за права людей з такими недугами; вона виступає на конференціях і ділиться своїм досвідом. Ця емоційна подорож через мову й пам'ять призводить до глибшого усвідомлення цінності кожної миті життя й важливості спілкування з близькими людьми навіть тоді, коли слова можуть втратити своє значення. Наприкінці фільму глядач залишає зал із думками про те, як важливо берегти зв’язки з рідними та друзями й шанувати ті моменти радості та любові навіть перед обличчям великих труднощів.