Листівки з краю безодні (1990)

У центрі сюжету — молода жінка на ім'я Катерина, колишня зірка українського кіно, яка після тривалого лікування від наркоманії повертається до рідного міста. Її репутація суттєво постраждала, і тепер їй доводиться змиритися з новою реальністю: жити зі своєю матір'ю Оксаною, що страждає від алкоголізму. Відносини між ними напружені та складні: мати продовжує ставитися до Катерини як до дитини, не вважаючи її дорослою та здатною приймати власні рішення. Життя у старій квартирі переповнене спогадами про минулі успіхи та біль розчарувань. Щоб підтримати себе морально, Катерина починає займатися волонтерською діяльністю в місцевому притулку для бездомних. Тут вона зустрічає різних людей із своїми історіями, що допомагають їй поглянути на своє життя з нового кута. Зокрема, у притулку вона знайомиться з Іваном — харизматичним чоловіком із непростою долею, який підтримує її в прагненні змінити своє життя. Паралельно Катерина намагається знайти новий сенс у творчості: пише сценарій для фільму про боротьбу з залежностями та пошук самовираження. Процес створення сценарію стає для неї терапевтичним досвідом. Вона відкриває в собі талант письменниці і починає знаходити сили усміхатися навіть у найскладніші моменти. Із розвитком подій стосунки між матір'ю і дочкою стають все більш напруженими через його залежність матері від алкоголю та нестабільний емоційний стан Катерини. Її спроби покращити ситуацію лише викликають негативну реакцію Оксани, що веде до конфліктів і непорозумінь. Через деякий час ситуація загострюється — мати потрапляє в лікарню через надмірне вживання алкоголю. Це змушує Катерину переосмислити свій підхід до родинних стосунків: вона вирішує взяти відповідальність за себе й свою матір одночасно. Після виписки Оксана проходить курс реабілітації і обидві жінки намагаються налагодити свої взаємозв’язки. Фільм завершується оптимістично — хоча шлях до відновлення ще попереду, катастрофічне минуле поступово перетворюється на мотивацію для кращого майбутнього. У кульмінаційній сцені Катерина представляє свій сценарій на фестивалі кіно; тут же на публіці сидить її мати зі сльозами радості на очах. Також присутні всі ті люди з притулку, які стали частиною її нової родини. Ця історія говорить про те, як важливо знаходити сили йти далі попри всі труднощі життя та важливість підтримки людей навколо нас.